І простягаючи йому пошарпаний альбом малюнків — Історію дурника, — зажадав заробленого шоколаду.
Через кілька день після цього Моріс одержав з пошти проспект приватної агентури розсліду, керованої одним колишнім урядовцем префектури. В проспекті обіцювано було хуткість і додержання таємниці. По вказаній адресі Моріс знайшов похмуру й заклопотану людину, що зажадала від нього авансу і пообіцяла знайти потрібну йому особу.
Незабаром цей колишній урядовець префектури сповістив Моріса, що дуже збиточний розслід уже роспочався і що знов потрібен чималенький аванс. Моріс авансу не дав, а шукати вирішив сам. Не без підстав здогадуючись, що ангол, не мавши грошей, мусить пропадати проміж бідноти та таких самих революціонерів утікачів ріжних національностей, як і сам, — Моріс почав учащати до умебльованих кімнат у Сент-Уані, Шапеллі, Монмарті та італійському кварталі, до ночліжних домів, де сплять покотом, до шиночків, де готують одні лишень хляки та дають скойку за три су, до льохів на ринку і до дядька Мумії.
Моріс одвідував ресторани, де їдять нігілісти й анархісти; він зустрічав там жінок, одягнених чоловіками і чоловіків — жінками; похмурих і суворих юнаків та блакитнооких хлопчаків, що сміялись як діти. Він додивлявся, роспитував, був визнаний за шпика, зазнав од однієї дуже вродливої жінки ножа в бік, а на другий день знову ж провадив свої розшукування по шиночках, умебльованих кімнатах,
