— Великий бульвар… майдан зі статуєю… Безлюдна вулиця, сходи. Він ось де, у блакитній кімнаті… це молода людина з блідим обличчям і заклопотаним поглядом. Він наче жалкує за чимсь. Він би тепер чогось не робив, як би не зробив був цього раніше…
Але зусилля на розгадування було надто велике. Втома спинила ясновиду в її дальших таємничих дослідах. З останніх сил вона спромоглася тільки поважно порадити одвідувачеві, щоб він лишався в тісному єднанні з богом, коли хоче віднайти втрачене і мати успіх у своїх заходах.
Виходячи, Моріс залишив на каміні люідор. Він був зворушений, збентежений, і твердо переконаний, що мадам Міра справді орудує надприродньою силою, хоч — на превеликий жаль — і не в повній потрібній мірі.
Внизу сходів він пригадав, що на столику піфії забув Лукреція. Гадаючи, що старий маніяк помре без цього хламу, він вернувся й забрав його. І справді, вертаючись до батьківського дому, він у дверях побачив перед собою нещасну тінь. Це був m-r Сар'єт; жалібним, як жовтневий вітер, голосом, він зажадав свого Лукреція. Моріс недбайливо витяг його з кишені свого пальта, кажучи:
— Не бідкайтесь, m-r Сар'єт. Ось він, ваш скарб!
Бібліотекар, притиснувши до серця повернуте добро, ніжно поклав його на бліду повсть столу і став вигадувати найпевнішу схованку для цього золота, переглядаючи в голові безліч проєктів ретельної дбайливости. Але хто може похвалитися про
