Він буд «агностиком», як говорять у великому світі, уникаючи ненависного слова «вільнодумець». Він ще й одверто заявляв себе агностиком, всупереч тому доброму звичаєві, що вимагає з цим ховатися. В наш вік є так багато способів вірити й не вірити, що історики будучности напевне в них заплутаються. Та чи ж добре й ми розуміємось на віруваннях часів, скажемо, Сіммаха й Амброзія?
Палкий християнин, Рене д'Еспарв'є щиро також беріг вірність ліберальним ідеям, що предки його передали йому як найціннішу спадщину. Змушений боротися проти безбожної й якобінської Республіки, він все ж заявляв себе республіканцем, а незалежности й суверенности церкви вимагав не инакше, як іменем свободи. В дні великої дебати над законом про відокремлення церкви від держави, як також і в дні колотнеч з приводу перепису церковного майна, — наради епіскопів та зборища вірних відбувалися в його господі.
І в той час, коли в великій зеленій залі згромаджувалися найвидатніші ватажки католицької партії, прелати, генерали, сенатори, депутати, журналісти, коли душі всіх присутніх зверталися до Риму з теплим почуттям покори й добровільної підлеглости, а m-r д'Еспарв'є, спершись ліктем на мармур каміна та протипоставляючи цивільному праву право канонічне, палко й красномовно протестував проти грабування французької церкви, — в цей саме час на новочасне зборище дивилося два старих німих і нерухомих портрети. Праворуч од каміна висів твір Давіда — Роман Бюсар, хлібороб
