— Як?! — скрикнув він. — Невже ж ви заперечите, що наука вже завдала смертельних ударів церкві? Церква гадає про це инакше, ніж ви. Ви кажете, що наука безсила проти неї, а церква боїться науки і всяким чином з нею бореться. Вона наказує нищити виклади науки від діялогів Галілея, аж до невеличких підручників Оляра. І робить вона це не без підстави. Колись давно, згуртувавши біля себе все, що тільки було величного в людській думці, церква порядкувала й тілами так само як душами, і огнем та залізом змушувала до єдности й покори. За наших же днів од її влади лишилась одна тінь, і всі кращі голови одвернулись од неї. От до якого становища довела церкву наука!
— Може й так, — погодилася вродлива арханголиця. — Але ж як довго все це робилося! Скільки болючих невдач, скільки зусиль і жертв лягло на цій путі!
Зіта не одкидала наукової пропаганди цілковито, але вона не сподівалась од неї швидких і певних наслідків. На її думку, на черзі стояла не освіта анголів, а їхнє визволення. Вона була певна, що добре вплинути на окремих одиниць можна тільки тоді, коли пробудиш їхні пристрасті закликом до оборони їхніх інтересів.
— Найголовніше, що треба робити, це переконувати анголів, що вони вкриються славою, скинувши тирана, і стануть щасливі, здобувши свободу. Сюди я й докладаю всіх своїх сил. Звичайно, робота це дуже важка, бо царство небесне — то мілітарне самодержавство, без жадних виявлень громадської
