стьобуючи нашвидко свої широкі флянельові штани, почав питати:
„Щож тепер менї слїд робити?" — Писати до дами все просто і просити у неї рандеву! — Вона напевне знає по-французькому? Спитав розчарованим голосом наївний Тартарен, котрий мріяв про схід без домішок.
„Вона не знає жадного слова“ відповів князь спокійно… „але прошу менї диктувати, а я по мірі того буду перекладати“.
— О князю, які ви добрі — і тарасконець почав ходити великими кроками по кімнатї, мовчки збіраючи свої гадки.
Вам здаєть ся, що до альжерської Мавританки не пишуть так само, як до швачки з Бокер.
На велике щастє наш герой мав з собою велике число своїх читанок, котрі дали йому змогу, перемішуючи ріторику індійських апашів Густав-Емара, з подорожю по сходї Лямартіна, і додаючи скілька дуже віддалених пригадок з Піснї Пісень Соломона, скласти лист найбільш оріентальний, який тільки можна уявити собі. Він починав ся так: „Немов струсь в пісках пустинї“, а кінчав ся таким реченнєм: „Скажи менї імя твого батька, і я скажу тобі імя сеї квітки“…
До такого запрошення, романтичний Тартарен дуже хотїв додати букет емблєматичних квіток, відповідно оріентальній модї, але князь Григорій вважав за лїпше купити скілька люльок у її брата, що зараз же мало змягчити дикий настрій того панка і безперечно дало би багато приємности дамі, котра курила немилосердно.
„Ходїм скорійше купувати люльки!“ сказав Тартарен повний запалу.
„Нї!.. нї!.. Пустїть мене самого йти туди. Я вам їх сам вигіднїйше куплю“.
Як! ви хочете… О князю… князю… І наш бра-
