ких чоботях бігає сей мінїатюрний черевичок, бігає і тріпощеть ся неначе маленька червона мишка… Що робити?
Відповідати на сей погляд, на сей потиск! Авжеж, але, що з того вийде…
Любовна інтріґа на сходї, се щось незвичайно страшне!.. І в своїй уяві полудневій і романтичній, бравий тарасконець бачив себе уже в руках євнухів, без голови; зашитий в шкіряний мішок, він котить ся в море і голова рядом з ним.
Від сього він прохолов трохи.
А тим часом, маленький черевичок робив свою прогульку, і очи просто до нього роскривали ся, великі неначе два квіти з чорного оксаміту, і нїби промовляли до нього.
— Зірви нас!..
Омнїбус зупинив ся, як раз на театральнім пляцу проти улицї Баб-Азу. Одна за другою, путаючи ся в своїх великих штанах, і тримаючи перед собою свої вуалї з дикою грацією, Мавританки посходили. Тартаренова сусїдка встала остання, і підіймаючи своє лице промайнула так близько біля лиця нашого героя, що обдала його своїм подихом, правдивим букетом молодости, жасміну, мускусу і солодощів.
Тарасконець не витримав. Пяний від любови і готовий на всьо, він вискочив за мавританками.
На шум його амуницїї вона обернула ся, поклала палець на свою маску нїби щоб сказати: „тихо!“ і жваво, другою рукою кинула йому маленькі пахучі чотки, зроблені з жасмінового квіту. Тартарен з Тараскону нагнув ся щоб їх підняти, але позаяк наш герой був трохи затяжкий і дуже наладований зброєю, то се протривало досить довго.
Коли він встав з жасміновими чотками на серцї, маританка вже зникла.