міряв землю своїми довгими ногами. У Тартарена стрепенуло ся серце:
Ось уже верблюди! То не далеко повинні бути також і леви; і справдї через яких небудь пять хвилин показалась юрба стрільцїв на левів; вона йшла просто на него з рушницями на плечах.
„Боягузи“, сказав наш герой проходячи повз них, „боягузи“! іти на лева цїлою бандою і ще з собаками“!..
Він нїколи не уявляв собі, що в Альжері можна полювати на щось инше, як на левів.
Але сї стрільцї мали такий добродушний вигляд комерсантів, а їхнїй спосіб полювання з собаками і торбами був такий патріархальний, що тарасконець, трохи зацїкавлений, не витримав щоб не зачепити одного з сих панків.
Ну, як же там, друже, добре полюваннє?
„Не зле, відповів той, здивовано оглядаючи озброеннє тарасконського вояка.
— Ви забили?
— Ну, а вже ж — не зле… От погляньте. І стрілець альжирський показав на свою торбину набиту кріликами і бекасами.
„Що таке! се ваша торба?…
Ви їх складаєте в торбу?
— А ви ж де волите їх складати?
Але ж в такім разї, се суть… се суть зовсїм маленькі…
— Зверху меньші а під сподом більші, сказав стрілець, і підбіг великими кроками, щоб догнати своїх товаришів.
Неустрашимий Тартарен нїби остовпів від здивовання серед дороги. Потім через яку хвилину метикування:
— Так! — сказав він, „се очевидно брехуни… вони зовсїм нїчого не застрілили. І він потягнув ся далї.
Нарештї доми стали рідше попадати ся і люди також. Смеркало, предмети потроху почали
