Я хотїв би, мої дорогі читачі, бути малярем і великим малярем, щоб представити перед вашими очами, в початку другого роздїлу, ріжні позіції, котрі займала феза Тартарена з Тараскону, в ті три днї переїзду, на бортї Зуава між Францією і Альжіром.
Я вам показав би її з початку підчас відїзду на корабельнім місточку, як вона героїчно і гордо нїби авреолею покривала славну тарасконську голову.
Я намалював би її вам потім під час виїзду з порта, коли Зуав починає підскакувати на хвилях: я вам представив би її тремтячу, здивовану і нїби почуваючу уже перші напади своєї хороби.
Потім в затоцї Лїонській, по мірі того, як виходили на простір і як море робило ся грізнїйше, я показав би її при перших подихах вітру, перелякану, насунуту на саме чоло героя, і її величезну синю вовняну китицю, котра стала дубом серед морського туману і бурі…
Четверта позіція. Шеста година вечера, далеко придорожні береги. Нещаслива феза схилила ся над сїткою і жалостливо дивить ся і нїби зондує море. Нарештї пята і остання позіція в глибинї якоїсь
