кали де які сторожі. Зо внї, народ дивив ся через ґрати і кричав:
„Слава Тартаренови“!
Нарештї звін зазвонив. Глухий гуркіт, пронизливий свист потряс склепіння… Сїдайте, сїдайте!
„Бувай здоров Тартарене!..
До побачення Тартарене!..
Бувайте здорові всї“… промовив великий чоловік, і обіймаючи бравого коменданта Бравіду він обіймав весь милий Тараскон. Потім він порснув в прохід і влїз в вагон повний парижанок, котрі мало не повмірали з перестраху, побачивши сього чужостороннього мущину зі стількома карабінами і револьверами.
1-е грудня 186… р. в першій годинї по пополуднї, при світлї зимового провансальського сонця, при світлій ясній, блискучій погодї, марсельцї здивовані побачили, що вилазить з корабля на Кансбєр якийсь турок. А се що, турок!..
Вони ще нїколи не бачили такого! І все ж таки, бог його знає, чи нема часом турків у Марселї.
Чи повинен я вам казати, що турок, про якого тут мова, був Тартарен, великий Тартарен з Тараскону, котрий йшов здовж гавани, за ним везли його пак з рушницями, аптеками, консервами до пристани компанії Туаш, де паке бот Зуав повинен був відвезти його туди, на корабель. Очумілий від світла сонця і запаху моря, з ухами повними тарасконських оплесків, Тартарен весь роспромінений йшов з рушницями на плечах, задерши голову, оглядаючи великими очима сей чудовий порт Марсель, котрий його приголомшував. Бід-
