наблизились до свого голови і почули як він шептав дивлячись на лева: „Так, так, от так дичина!“
Сього дня Тартарен з Тараскону більш нїчого не сказав.
Того славного дня Тартарен з Тараскону більше не сказав нї слова. Але сим самим він нещасний сказав занадто багато.
На другий день в містї було тільки й розмови, що про найближчу подоріж Тартарена до Альжеру і про полюваннє на левів. Ви самі, дорогі читачі, були свідками, що сей чоловяга навіть слова не мовив про се, але марево… Скоро весь Тараскон нї про нїщо не говорив, тільки про сей відїзд, На вулицї, в клюбі, у Костекальда, люди стрічались і наляканим голосом починали завше так: „А що, ви чули новину?“ і завше була відповідь: „А що таке? Може про подоріж Тартарена? А вже ж!“
Позаяк у Тарасконї кожна розмова починала ся з „а що“, а кінчала ся на „а вже-ж“, то того дня „а що“ і „а вже-ж“ лунали голоснїйше, нїж коли небудь так що аж шибки в вікнах трусили ся.
Чоловіком найбільше здивованим на все місто був сам Тартарен, коли він почув про свій відїзд до Африки. Але бачте, що означає суєта! Замість того, щоб сказати, що він зовсїм не поїде, що він навіть нїколи не думав виїздити, бідний Тартарен не опамятавши ся, як його запитали в перше, нїби ухиляючись, відповів: „Хе! Хе!.. Що-ж? може бути… я не скажу. — Другий раз трохи приготувавшись до сеї ідеї, відповів: „Мабуть!“ Третїй раз: „Напевне!“
Нарештї, ввечері, в клюбі, у Костекальда, трохи очадїлий від пуншу на яйцях, від криків
