перед тим ще, як слава поцїлувала його в чоло і заквітчала вічними лаврами, тепер, коли ми вже оповіли про се героїчне життє в його скромнім осередку, його втїхи, його печали, його мрії, його надїї, тепер прискорю наш перехід до великих сторінок його історії, до того одинокого випадку котрий повинен був дати новий напрям сїй незрівняній долї.
Се було одного вечера в магазинї зброї Кестекальда. Тартарен з Тараскона саме тодї показував скільком любителям вправи з гольчатою рушницею, котра тодї ще була зовсїм новим винаходом…
Коли се раптом одкрили ся двері і один стрілець до шапок прожогом вбіг в крамницю кричучи; „Лев!.. Лев!..“ Всї скамянїли; переляк, метушня, штовханина. Тартарен взяв на руку багнет, Кастекальд побіг зачиняти двери. Всї обступають стрільця, роспитують, давлять і от що чують: звіринець Мітена, вертаючи ся з Бокерського ярмарку згодив ся затриматись на скілька день в Тарасконї і уже росташовуєть ся на замковій площі; має з собою цїлу купу боа, тюленїв, крокоділїв і чудового лева з Атлясу.
Лев з Атлясу в Тарасконї. Такого ще, від коли памятають люди, нїхто не бачив. Почувши се наші славні стрільцї до шапок споглядали гордо один на одного. Яке сяйво покрило їхнї мужнї чола і освітило всї куточки збройнї Кастекальда, і серед мовчаня рука стискала руку! Зворушеннє було таке велике і нежданне, що нїхто не міг вимовити й слова!.. Навіть Тартарен. Блїдий і тремтячий, він ще тримав в руках гольчасту рушницю і мислив перед конторкою… Лев з Атлясу, тут, зовсїм близько, на два кроки! Лев! Се-б, мовляв, героїчний звір і передовсїм лютий, цар звірів, про якого він мрів, се нїби головний персонаж в тій ідеальнїй