Тартареном. Два чи три рази перед цїлим трибуналом старий презідент Ладевез казав, згадуючи його:
„О! се характер“!
Нарештї нарід теж був за Тартареном. Його ширина в плечах, його поступь, його вигляд чоловіка, що і грому не боїть ся, та слава героя, котра прийшла до нього не знати звідки, скілька роздач грошиків, копійок і стусанів маленькім чистильщикам чобіт, що росташкували ся під його дверима, зробили його лордом Сеймуром сеї сторони, королем тарасконських базарів. На пристани в недїлю ввечері, коли Тартарен вертав ся з полювання, зі своєю шапкою на кінцї рушницї, тїсно підперезаний в своїй бавовняній куртцї, то Ронські носильщики кланялись йому низенько, і показавши оден одному очима на ґіґантські біцепси, котрі випинались на його руках, вони перешіптували ся дивуючись: „От се то сила!.. Він має подвійні мязи“.
Подвійнї мязи!
Тільки в Тарасконї можна почути такі речи! І все ж таки, не дивлячись на все, зі своїми численними талантами, зі своїми подвійними мязами, з народньою любовю, з таким дорогим поважаннєм з боку капітана Бравіда, старого заслуженого капітана, Тартарен все таки не був щасливий. Житє малого містечка йому тяжило, душило його. — Великий Тарасконський чоловік нудив ся в Тарасконї. Дїялось се через те, що для такої героїчної натури як його, для душі відважної і мрійливої, котрій тільки й марили ся баталії, їзда в пампасах, великі полювання, піски в пустинї, бурі і урагани, для такої душі що недїлї воювати тільки з шапками, а решту свого часу присвячувати на суди у майстра зброї Костекальда, се було занадто мало… Бідний великий чоловік! Коли так і далї піде, то буде від чого вмерти з сухот. —
Надаремне, щоб поширити свій світогляд,
