мині за біду Марійчину. Чоловік злий, діти малі, біда в хаті.
Вітер здував із вишень білий цьвіт. Цьвіт падав на гріб і на нас. Здавалося, що той квіт зростається з маминим білим волосєм і що роса з цьвіту зпадала на мамине лице. А я нагадував собі, як ми з Марійкою вівцї пасли…. А потім мама вмерли. Гріб мамин недалеко від Маріїного. Цьвіт із маминої вишеньки падає на гріб Марії, а з Маріїної на мамин гріб. Був я там раз. Сидів межи тими гробами і нагадалася мині мамина співанка. Коли не знаю вже кінця! Посидів я там тай пішов із могили. Лиш вишневий цьвіт із гробів летів за мною, як коли би тим цьвітом сестра і мама просили, аби я не йшов“…
Це тільки згадки милого й дорогого минулого. Таке трапляється й не мужикам. А от під назвою „Новина“ вже чисто мужицька сторія:
„У селі сталася новина, шо Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби то лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хиба найблизші сусіди. Уповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті (не топив), а зимував разом із дівчатами на печи.
А тепер усе село про нього заговорило“… І далі росповідається, як він це зробив і як до себе самого й до старшої доньки потім
