може колись піклувався у Державній Думі а то ще й перед усім світом виступить та роскаже про те лихо, що народови заподіювалось. І це здебільшого бува людина з осередку тих людей, що самі терпіли ті громадські муки, або бачили їх зблизька, дуже зблизька… Отак натерпівся й Василь Стефаник, син мужика, про котрого ми росповідатимем в цій книжці.
Однак для того, щоб земляків своїх добре обороняти від усіх житейських негод, щоб захищати їх від осуду чужих людей, треба самому вже не темним бути, а освіченим; треба знати дороги, котрими йдеш до здобуття кращої долі народньоі і та громада, котра потрібну освіту здобула раніше та й виділить із себе швидче оборонців самій собі, ніж громада темна. Освітуж лекше здобути спільними силами, коли люде з'єднані між собою. Міцно з'єднаній громаді далеко лекше поставити в селі школу, ніж кожному окремому громадянинові дбати про те, щоб своїх дітей навчити грамоті без помочи громадянської. Є народна приказка „громада — великий чоловік“. Справді велика вона, як що вміє зібратись, не піти в ростіч і постановити добрий приговор. Однак яка в нас єдність? Яка згода? Сільські старшини кажуть, що на селі дуже трудно бува скликати волостний Сход; люде не збираються. Після нового закону про хуторські наділи поросходилися всі, кожний на свій грунт, осілись часом бува що на 5–10 гонів (5–10 верстов) оден від одного та й господарують (добре як що не пропили наділу!), а про громадські справи й не дбають…Таким...
