Всякий освічений народ уміє шанувати тих своїх добрих синів, то вносять у темну юрбу людську світло науки, чи знаття яке, чи все те взагалї, що потім люде поживатимуть. От недавно ще московський нарід урочисто згадував про найвірніщого сина свого, котрий недавно вмер, про письменника графа Льва Миколаєвича Толстого; і скільки чулості до нього, скільки сердечности виявилось до його памяті і в мужиках, і поміж панством московським! Це нам доводить, що люде розуміють свою духову користь, що вони знають, де саме для них заховані неоцінені скарби (як от у думках того письменника) і що ці люде вже досягли того ступіня розвитку, на котрому з певністю з'уміють одріжнити, кого саме їм шанувати, а кого визнавать за ворога, за ким людові йти і з чим змагатися.
І чим темніший нарід, тим гірше вміє він дізнаватись, хто його кривдить і що йому шкодить, і блукає він мов сліпий у лісі помацки. Так і наші темні селянські громади частенько не знають, хто їм може принести користь, хто їм стане у пригоді, хто про них
