— Як це сталося?
— О пів на першу королева із своїми дамами була…
— Де?
— В своїй опочивальні.
— Так.
— Раптом їй подали від кастелянші хусточку…
— Потім?
— Королева помітно схвилювалася і пополотніла.
— Далі, далі!
— А втім вона підвелась і якимось відмінним голосом вимовила: „Почекайте на мене десять хвилин; я зараз повернуся“. Відтак вона відчинила двері опочивальні й вийшла.
— Чому мадам Де-Лянуа не повідомила вас про це негайно?
— Ще не було нічого певного; до того ж королева сказала: „чекайте на мене“, — і вона не посміла не послухатись королеви.
— Протягом якого часу королева не поверталася до кімнати?
— Три чверті години.
— Хтонебудь з дам супроводжав її?
— Сама донна Естефанья.
— А потім вона повернулася?
— Так; але для того, щоб узяти маленький рожевого дерева коробочок з її шифром, і зараз же вийшла.
— А, повернувшися, вона принесла цей коробочок назад?
— Ні.
— Чи знає мадам Лянуа, що було в тому коробочку?
— Так. Діямантові навіски, що його величність подарував королеві.
— І вона повернулася без коробочка?
— Так.
— І, на думку мадам Де-Лянуа, королева віддала його Б'юкенгемові?
— Вона упевнена в тім.
— Чому?
— Сьогодні мадам Де-Лянуа, як камер-фрау королеви, шукала цього коробочку, удавала, що турбується, і нарешті спитала про це королеву.
— І що ж відповіла королева?
— Королева дуже почервоніла й сказала, що напередодні вона зіпсувала один з навісків і надіслала полагодити його до свого ювілера.
— Треба піти й перевірити, чи так воно.
— Я ходив.
— І що каже ювілер?
