— Хіба ви дуже хочете знову побачитись зо мною?
— Звичайно!
— Тоді здайтеся на мене й будьте спокійні!
— Я здаюся на ваше слово.
— І добре робите.
Д'Артаньян вклонився пані Бонасьє і кинув на неї найзакоханіший погляд, яким тільки можна було дивитись на чарівну маленьку жінку. Спускаючись сходами, він почув, як по нім зачинили двері, двічі повернувши ключа. За мить Д'Артаньян був біля Лювра. О десятій він підійшов до воріт Ешель. Пригоди, за які ми оце розповіли, відбулися на протязі півгодини.
Усе сталося, як сказала пані Бонасьє. Ля-Порт двічі перепитав про адресу й бігцем подався до себе. Зробивши ледве чи десять кроків, він повернувся.
— Юначе! — вдався Ля-Порт до Д'Артаньяна. — Я хочу дати вам одну пораду.
— Яку?
— Не було б вам неприємностей у зв'язку з тим, що може статися!
— Ви думаєте?
— Думаю.
— Чи не маєте ви приятеля, у якого є годинник, що спізнюється ?
— Ну?
— Ідіть туди, аби він міг засвідчити, що ви були в нього до пів на десяту.
Д'Артаньян визнав пораду за розумну. Він прожогом кинувся до пана Де-Тревія. Не заходячи у вітальню, він просив провести його просто до кабінету. Д'Артаньян був один із постійних одвідувачів капітана мушкетерів. Його прохання задовольнили без заперечень і зараз же пішли доповісти панові Де-Тревію, що його молодий земляк має до нього якусь важливу справу й просить особистої авдієнції. За п'ять хвилин пан Де-Тревій запитував нашого ґасконця, що примусило його прийти такого пізнього часу та може він чим бути йому корисний.
— Пробачте, пане капітане! — перепросив Д'Артаньян, що залишаючись у кабінеті сам, встиг скористатись з цієї нагоди й перекрутив дзиґарі на три чверті години назад. — Я думав, що тепер тільки двадцять п'ять на десяту, і я можу ще з'явитись до вас.
— Двадцять п'ять на десяту! — здивувався пан Де-Тревій глянувши на дзиґарі. — Це неможливо!
— Але так кажуть дзиґарі, а їм слід вірити, — відповів Д'Артаньян.
