— Він думав, що то королева, — висловив гадку Д'Артаньян.
— Цілком вірно, — ствердив Араміс.
— Справжній чорт цей ґасконець! — скрикнув Атос. — Од нього нічого не заховаєш.
— І дійсно, — сказав Портос. — Араміс однаковий на зріст із красунем герцоґом і нагадує його поставою. Мені здається тільки, що мушкетерський мундир…
— На мені був широкий плащ і здоровезний капелюх, — пояснив Араміс.
— Боже ж ти мій! — вигукнув Портос. — Скільки обережности, щоб займатись богослів'ям!
— Панове, панове, — спинив його Д'Артаньян, — не будьмо гаяти часу, жартуючи; розійдімось краще та почнемо шукати жінку нашого крамаря. Це ключ усієї інтриґи.
— Жінка такого низького стану! — обурився Портос і скривив зневажливу гримасу.
— Вона хрещениця Ля-Порта, довіреного камердинера королеви; хіба я не казав вам цього, панове? А втім, її величність мала, мабуть, рацію, шукаючи підтримки серед людей нижчого стану. Високі голови видно здалеку, а в кардинала бачаче око.
— У такому разі умовтеся з крамарем і визначте добру ціну за свої послуги.
— Не треба. Якщо він нам не заплатить, заплатять з іншого місця.
Цієї хвилини на сходах почувся шум швидкої ходи. Двері з грюкотом одчинились, і бідолашний крамар вдерся в кімнату, де відбувалась нарада.
— Ой, панове! — репетував він, — рятуйте мене, бога ради, рятуйте? Прийшли чотири чоловіки і хочуть заарештувати мене. Рятуйте, рятуйте!
Портос і Араміс підвелися із своїх стільців.
— Одну хвилинку! — гукнув Д'Артаньян, жестом пропонуючи сунути шпади назад у піхви, — Одну хвилинку! Тут потрібна не відвага, а обережність.
— Але, — обурився Портос, — не можемо ж ми дати на поталу…
— Ви здаєтесь на волю Д'Артаньяна, — відмовив Атос, — він розумніший за нас усіх. Я, принаймні, заявляю, що слухатимусь його. Роби, що хочеш, Д'Артаньяне.
Чотири поліцаї підійшли до дверей передпокою, але, побачивши чотирьох мушкетерів зі шпадами, не наважились іти далі.
— Увіходьте, панове, увіходьте! — запрошував їх Д'Артаньян. — Ви — у мене, і всі ми тут — вірні слуги короля та пана кардинала.
