той вигоює хоч яку поразку, аби вона не зачіпала серця. Вживайте це собі на добро й будьте щасливі та довговічні. Я додам одне тільки слово: зверніть увагу на один приклад, не мій, бо я ніколи не з'являвся до двору й служив за охотника тільки підчас війни за віру. Я маю на оці пана Де-Тревія, що колись був мій сусіда і мав честь, бувши дитиною, гратися з нашим королем Людовиком XIII, хай боронить його бог. Іншим разом їхні ігри обертали на бійку, і тут король був не завжди дужчий. Стусани, яких він покуштував од пана Де-Тревія, навіяли королю приязнь і повагу до нього. Згодом пан Де-Тревій, за часів першої своєї подорожі до Парижу, бився на дуелях п'ять разів; по смерті покійного короля до повноліття молодого — сім разів, це не рахуючи війн та облог; а від повноліття дотепер — мабуть, і сто разів! Проте, не зважаючи на накази, постанови та арешти, він тепер капітан мушкетерів, тобто командир леґіона небоїв, що ним дуже пишається король і якого побоюється сам кардинал. А останній, як усім відомо, мало кого боїться. До того, Де-Тревій дістає 10.000 екю щорічно, а це значить — він великий пан. Почав же він так само, як і ви. Рушайте до нього з цим листом, беріть з нього приклад і робіть, як він.
Того ж таки дня юнак вирушив у дорогу з трьома батьківськими подарунками: пятнадцятьма екю, конем й листом до пана Де-Тревія. Сюди треба додати ще направи та сльози матері.
Од Тарба до Менґа він їхав, стиснувши кулаки, і разів десять на день хапався за держало шпади; а втім кулак його не розтрощив жодних щелеп, і шпаду не витягалося з піхов. Правда, нещасний кінь часто-густо викликав усмішки у перехожих; але що над конем дзенькала поважного розміру шпада, а над шпадою блищала пара очей, скорше лютих, ніж гордих, то перехожі стримували свою веселість.
Приїхавши до Менґу, Д'Артаньян коло воріт „Вільного мірошника“ зліз з коня без будь-якої допомоги з боку коршмаря, слуги або конюшого. Злазячи, він спостеріг коло відчиненого вікна на нижньому поверсі дворянина, високого на зріст і поважного на вигляд, з дещо похмурим обличчям. Цей дворянин розмовляв з двома особами, що, здавалось, уважно слухали його. Д'Артаньян своїм звичаєм подумав, що вони говорять про нього й став прислухатися. На цей раз він помилився тільки наполовину: розмовляли не про нього самого, а про його коня. Дворянин, очевидно, перелічував своїм слухачам якості коня, а слухачі, як вже сказано, ставилися до оповідача дуже уважно й щохвилини реготали.
