— Д'Артаньян, сір; це син одного з моїх найдавніших друзів, чоловіка, що з блаженної пам'яті батьком вашої величности брав участь у партизанській війні.
— І ви кажете, що він поводився добре, цей юнак? Розкажіть мені про це, Тревій, ви знаєте, як мені подобаються оповідання про війни та бійки.
З цими словами Людовик XIII, що сам не брав ніколи участі у війні, гордовито покрутив вуса й сперся рукою на стегно.
— Сір, — вів далі Де-Тревій, — як я вже казав вам, пан Д'Артаньян майже дитина і, не мавши чести бути мушкетером, був у цивільному вбранні. Ґвардійці пана кардинала, зважаючи на його юнацький вік і на те, що він не належить до мого полку, запропонували йому відійти раніш, як вони атакуватимуть мушкетерів.
— Отож, бачите, Тревій, — перебив король, — вони напались перші!
— Достеменно так, сір! Отже, вони радили його відійти, але він відповів, що залишиться з мушкетерами, бо почуває себе мушкетером і цілком відданий вашій величності.
— Славний юнак! — прошепотів король.
— І дійсно, він залишився з ними, і в його особі ваша величність має енерґійного вояка. Ще йому завдячує пан Де-Жюсак жахливу рану, що так розлютила пана кардинала.
— Так це він поранив Жюсака! — скрикнув король. — Дитина! Та це ж неможливо, Тревій.
— А втім це було так, як я мав за честь доповісти вашій величності.
— Жюсак — один з найкращих бойців у королівстві!
— Так, сір, тепер він знайшов гідного супротивника!
— Я хочу бачити цього юнака, Тревій, я хочу його бачити на власні очі, і, якщо для нього можливо щонебудь зробити, ми зробимо.
— Коли вашій величності буде завгодно його прийняти?
— Завтра, опівдні, Тревій.
— Чи привести його самого?
— Ні, приведіть мені всіх чотирьох. Я хочу подякувати їм усім разом. Відданих людей не густо, Тревій, і вірність треба нагороджувати.
— Опівдні ми будемо в Люврі, ваша величність!
— Тільки з малого під'їзду, Тревій, з малого. Не слід кардиналові знати про це.
— Так, ваша величність!
— Ви розумієте, Тревій, закон — завжди закон, і битися кінець-кінцем, заборонено.
