— Боже милий! У найзвичайнійший та натуральнійший спосіб! Троє з моїх найкращих салдатів — що імена їх відомі вашій величності, відданість яких ви не один раз зволили цінувати, і що, можу вас у тому запевнити, дуже пильно ставляться до вашої служби, — троє моїх найкращих салдатів: пани Атос, Портос і Араміс пішли погуляти з молодим ґасконцем, що я їм його рекомендував учора вранці. Прогулянка ця повинна була, здається, відбутися в Сен-Жермені. Вони умовились стрінутись коло манастиря Босих Кармелітів. Там несподівано на них напалися пани Де-Жюсак, Каюзак, Бікара та ще два ґвардійці. Таке численне товариство прийшло туди, здається, не без лихого наміру проти встановлених наказів.
— А й справді, — сказав король, — ви зводите мені на думку, що вони, мабуть, прийшли туда битися один з одним!
— Я не обвинувачую їх, ваша величність, але прошу: уявіть собі, що можуть робити п'ятеро озброєних людей у такій глушині, як околиця манастиря кармелітів?
— Ви маєте рацію, Тревій.
— Побачивши моїх мушкетерів, вони змінили свій намір і забули про свою особисту ворожнечу для ворожнечі полкової. Вашій величності бо відомо: мушкетери, що підлеглі королю й тільки йому, — природні вороги ґвардійців кардинала.
— Так, Тревій, так, — меланхолійно сказав король, — і, повірте, мені дуже сумно бачити дві партії у Франції, дві голови в королівстві. Але цьому буде покладено край, Тревій, буде!.. Так ви кажете, ці ґвардійці зачепили мушкетерів?
— Я кажу, що, мабуть, подія сталася так, але присягатися не буду. Вам, сір, відомо, як важко іноді дізнатися правди, коли не мати тої чудової прозорливости, через яку Людовика XIII названо Справедливий.
— Ви праві, Тревій, але ваші мушкетери були не сами, з ними був ще й якийсь хлопець.
— Так, сір, і один поранений. Таким чином три королівські мушкетери, — один з них поранений, — і хлопець не тільки встояли проти п'ятьох найнебезпечніших ґвардійців пана кардинала, ба навіть і звалили чотирьох з них на землю.
— Так це ж перемога! — захоплено вигукнув король, — цілковита перемога! Чотири чоловіки, з них один поранений, один з них дитина, кажете ви?
— Ледве-ледве юнак; але цього разу він поводився так відважно, що я насмілюся представити його вашій величності.
— А як його звуть?
