— За декілька льє від кордону Ельзаса й Лотарингії. Скоро скінчиться облога, ми поїдемо туди.
А його еміненція, тимчасом, продовжував свою мелянхолійну прогулянку, бурмочучи собі у вуси:
— Конче потрібно, щоб ці чотири юнаки стали моїми.
Опинившись у в'язниці, міледі вдалась у страшенну тугу. Вона зрозуміла, що причиною її ув'язнення був Д'Артаньян, і присягалася жорстоко помститися. Потроху вона заспокоїлась і, роздивляючись на себе у свічадо, задоволено промовила:
— Ще нічого не втрачено. Я все ж таки вродлива.
Було коло восьмої години вечора. Крізь шпарку під дверима блимнуло світло. То поверталися її тюремники. Міледі, що звелась була на ноги, знову впала в крісло, закинула назад голову, розпустила чудові коси і, піврозхристана під пожмаканим мереживом, притиснула одну руку до серця, а другу спустила долі.
Засуви відчинилися, двері заскриготіли на завісках, в кімнаті залунали кроки.
— Поставте цей стіл сюди, — промовив голос, в якому міледі впізнала Фелтона.
Наказ був виконаний.
— Принесіть свічок та змініть вартового, — додав ляйтенант.
Цей подвійний наказ Фелтона, одданий тим самим особам, свідчив про те, що слуги її були одночасно й вартові, тобто — салдати.
Нарешті, Фелтон, що спершу навіть не глянув на міледі, подивився в її бік.
— А, — а! — зауважив він, — вона спить. Добре. Повечеряє, як прокинеться.
— Ні, пане ляйтенанте, — наблизившись до міледі, сказав салдат, не такий нечулий, як старшина, — ця жінка не спить.
— Не спить? — перепитав Фелтон, — так що ж вона робить?
— Вона непритомна. Дивіться, яка вона бліда, і, скільки я не прислухався, не чув дихання.
