удавати з себе веселу служницю, на всі ці запитання відповідала придавленим голосом, та пані не чула її сумного тону: таке егоїстичне щастя людини.
Час побачення з графом наближався, і міледі, наказавши Кеті загасити в неї світло, звеліла їй піти до себе і ввести Де-Варда, скоро тільки той з'явиться.
Чекати довелося недовго. Побачивши крізь шпарку в гардеробі, що все огорнула темрява, Д'Артаньян вискочив з свого притулку тої ж хвилини, як Кеті зачинила двері.
— Що це за шум? — спитала міледі.
— Це я, — півголосом промовив Д'Артаньян, — це я — граф Де-Вард.
— Ой, боже мій! — прошептала Кеті, — він не спромігся навіть дочекатися часу, який сам призначив.
— Ну, — сказала міледі тремтячим голосом, — чому ж ви не входите? Ви ж добре знаєте, що я на вас чекаю, графе.
Відповідаючи на цей заклик, Д'Артаньян одсунув Кеті й кинувся в кімнату міледі.
Якщо досада й сум катують подеколи чиюсь душу, то це — душа коханця, що під прибраним ім'ям слухає освідчення, призначені його щасливому суперникові.
Д'Артаньян опинився в такому важкому становищі, що й не передбачав. Ревнощі краяли йому серце, і він страждав не менш, як бідна Кеті, що плакала в сумежній кімнаті.
— Так, графе, — казала міледі найпривітнішим голосом, ніжно стиснувши його руку в своїх. — Я щаслива коханням, що його ваши погляди й ваші слова виявляли щоразу, як ми з вами стрічалися. Я теж кохаю вас, і завтра, завтра ж хочу мати який-небудь доказ вашої любови. А щоб ви до того часу не забули за мене — ось візьміть.
Вона зняла з пальця перстень і насунула його на палець Д'Артаньянові.
Юнак пригадав, що бачив уже цей перстень на руці міледі, то був чудовий сапфір, оточений діямантами.
Спершу Д'Артаньян хотів повернути подарунок, та міледі спинила його руку:
— Ні, ні, бережіть цей перстень, в ім'я нашого кохання. До того ж, — додала вона підлесливим тоном, — прийнявши його, ви зробите мені більшу послугу, ніж можете собі уявити.
— Ця жінка повна таємниць, — подумав Д'Артаньян. Він почував себе ладним признатись в цьому і розкрив уже рота, щоб сказати міледі, хто він, і з якою мстивою метою прийшов до неї, коли та додала:
— Золото моє! І подумати тільки, що це ґасконське чудовисько трохи не вбило вас!
