мусить бути знайдений, а коли його не знайдуть, то пан Де-Тревій розшукає його сам.
Ця загроза остаточно залякала коршмаря. Після короля й пана кардинала, ім'я пана Де-Тревія вимовляли, мабуть, найчастіше і військові, і навіть городяни.
Відкинувши геть рогатину і наказавши зробити так само жінці з мітлою, а слугам з дрючками, коршмар показав приклад і заходився сам шукати загубленого листа.
— А в цьому листі було щось важливе? — спитав коршмар по довгому та марному шуканню.
— Отак пак! — скрикнув ґасконець, який сподівався, що цей лист проторує йому шлях до двору. — У ньому всі мої скарби! Та що скарби! Гроші — дурниця, а той лист — уся моя доля. Я волів би загубити краще тисячу пистолей[1], ніж його.
Промінь світла враз осяяв мозок коршмаря.
— Адже цей лист не загублений! — скрикнув він.
— Як?.. — здивувався Д'Артаньян.
— Иого у вас узяли.
— Узяли? Хто?
— Той шляхтич, учора. Він ходив на кухню, де лежав ваш камзол, і залишався там сам. Закладаюся, що листа цього украв він!
— Ви думаєте? — мовив Д'Артаньян, ще не дуже переконаний, бо він краще за інших знав, що лист мав виключно особистий характер і в ньому не було нічого привабливого. І справді, ніхто із слуг, ніхто із подорожніх не могли б використати його.
— Ви кажете, — перепитав Д'Артаньян, — що маєте підозру на цього нахабного шляхтича?
— Кажу ж бо вам, що я певний цього, — відповів коршмар: — коли я сказав йому, що вами опікується пан Де-Тревій й що у вас єсть лист до цієї славетної особи, він дуже схвилювався.
— Так ось хто злодій! Я скаржитимуся панові Де-Тревію, а пан Де-Тревій — самому королю.
Він велично витяг з кешені два екю, дав їх коршмареві, що провів його до воріт, з капелюхом у руках, і скочив на жовтого коня, який без дальших пригод приставив його до воріт Сент-Антуана в Парижі. Тут власник продав його за три екю.
Отже, Д'Артаньян ступив до Парижу тільки з пакунком під пахвою і йшов, доки не підшукав собі кімнати, відпо-
- ↑ Пистоль — старовинна еспанська золота монета; дорівнювала приблизно 11 ліврам.
