|
|
Пантелеймон Кулїш.
|
Заспів.
У досьвіта встав я, темно ще на дво́рі;
Де не де по хатах ясне світло сяє;
Сяє ясне сьвітло, як на небі зорі…
Дивуюсь, радїю, у серця питаю:
„Скажи, віще серце, чи скоро сьвіт буде?“
„Ой скоро сьвіт буде, прокинуть ся люде,
У всяке віконце засіяє сонце!“
Ой ударю-ж з разу у струни живії:
„Прокиньтесь, вставайте старії й малії!“
Віщуванням новим серце моє бєть ся,
Через край із серця рідне слово ллєть ся.
|
Молитва.
Всесильний, я тобі молю ся,
Молекул космоса твого́…
Де ти, хто ти — даремно бю ся, —
Нї, не збагну во вік сього́!
|
|
