6
— А як ти теє знаєш? Од кого чув?
Подорожній скинув сіряк, що був у його згорнутий за плечима, вийняв з сіряка шаблю й, витягши її з пихов, підняв у гору, щоб усі бачили.
— Ось від кого знаю! — показав він здивованим людям.
— Бачите, по шаблі кров запеклася? Ми обоє з побратимом — січовики й власноручно рубали ворогів у бойовищах.
Поміж селянами пішов радісний гомін, а проте були й такі, що не вірили.
— Оповідай нам, як усе було, тоді повіримо тобі.
— То слухайте! — почав козак: — Хмельницький Богдан утік з Чигирину на Січ і змовився там з добрими товаришами — Перебийнісом, Нечаєм, Богуном, Небабою, Ганжою й иншими, щоб визволити Україну з під лядської кормиги й повигонити з нашого краю всіх наших ворогів. От і вийшли ми з військом запорожським з Січі та, добувши Кодака, пішли до Жовтих Вод, назустріч польському війську що йшло з сином коронного гетьмана Потоцького. А перестрівши там те військо, знищили його до одного чоловіка.
Люде загомоніли неймовірно:
— Це вже ти щось не теє… Де ж пак, щоб до одного чоловіка!
— Не вірите? Ну то розкажу, як було… Наш Хмельницький розумний з біса! Він вирядив Перебийноса з козаками в Княжі Байраки, щоб там, позад польського стана, покопати рівчаки та ями та поробити з дубів засіки, а сам ударив на Потоцького зпереду. Поки билися, Богун умовив драгунів, — а ті драгуни всі були з наших земляків, — щоб вони не били на свою віру, а переходили на наш бік, а тут ще й реєстрові козаки, що були з Барабашем, убили його та теж до нас прилучилися. Тоді Потоцький
