34
щоб захопити Богуна бранцем. Та, на щастя, добрий кінь його, почувши, що на йому немає ваги, враз вихопився на кригу, а разом з ним, держучись за гриву, виліз і полковник. Тим часом Богунові козаки, роздивившись, що між ними немає полковника, вже бігли від манастиря назад і, радо вітаючи свого славного ватага, підхопили його й помчали з ним до козацького пристановища, до манастиря.
Другого дня, коли до Богуна зібралися сотники, він весело жартував:
— Добре вчора скупали мене ляхи в ополонці!
Отже, щоб часом не хвалилися вони та не гадали, що я їх налякався, треба сієї ночі знову дати їм себе в-знаки!
І він таки й справді знову показав себе ворогам: знову зробив несподіваний наскок і вигубив кілька сот ворожого війська.
Місяць минав, як Богун був в облозі. За цей місяць чимало вигубив він польського війська й дуже втомив ворогів своїми наскоками. Хоч для Калиновського втрата в війську й не дуже була помітна, бо до його все підходила свіжа поміч, — то з-під Камянця, то з-під Станиславова і навіть з Варшави, — та все ж таки давнішого войовничого запалу в польському війську уже не було.
Одначе, довідавшись, що до Богуна йде підмога, Калиновський, щоб не покинути Винниці, не здобувши завзятого полковника, знову кинувся штурмувати манастирь; та тільки й сей раз витримали козаки й дали таку одсіч, що навкруг манастиря лишилися купи ворожого трупу.
Ще не скінчилося це бойовище, як з манастирської дзвіниці побачили козаки, що йде до їх поміч. То йшов з своїм полком Уманський полковник Глух.
Незабаром Богун почув пальбу з рушниць і козацьке вигукування. Козаки, уманці, увійшли в ту
