28
— Де ж… голова?… — спитав зворушений Богун.
— Ось!… — одказав хлопець і витяг з торби голову Нечаєву. Богун охнув, тяжко вражений:
— Це він! Це побратим мій, Данило! — скрикнув Винницький полковник, коли Петрик постановив голову перед його очі. Голова була мерзла, бо саме був місяць лютий і стояли добрі морози.
Подивився Богун на товаришову голову, перехрестився… та й похиливсь. Лютий жаль узяв його за серце!
— Чомуж ти, братіку мій нещасний, — говорив він немов до себе, — не подав мені звістки про ворогів? Я подав би тобі помочі й не загинув би ти передчасно… Говори, джуро, все, як сталося це лихо.
Петрик розповідав про все, що бачив і чув.
Вислухавши тяжкі вісти, Богун одвіз Нечаєву голову в манастирь, що стояв біля Бугу, і наказав ченцям зараз правити по душі славного козака панахиду. Далі він послав по писаря, щоб написати гетьманові про наскок ляхів і просити помочі, а осавулові наказав послати по всіх сотнях звістку, щоб усі збіралися до Винниці.
Другого дня відбувся почесний похорон Нечаєвий. На цвинтарі біля манастиря викопали яму. З одного боку її стало кілька сот козаків з мушкетами, а по другому боці мало не всі мешканці з Винниці. Коли скінчилась у церкві одправа, Богун і сотники винесли на плечах труну з головою Нечаєвою й почали спускати її в яму. Попи заспівали „вічну память“, а козаки без ліку палили з мушкетів на честь славному лицареві козацькому.
Після того, як яму засипали, Богун голосно сказав:
— Пером тобі земля, побратиме мій Данило! Поклав ти свою голову за волю неньки України
