Сторінка:Адріян Кащенко. Славні побратими (1919).djvu/19

Цю сторінку схвалено

17

Аж три дні гостював Нечай у Прісі. Дарма Богун двічі приходив умовляти його, щоб рушати далі — не схотів Нечай: „мені, каже, тут любо, — чого я піду з цієї привітної хати?“ Тільки на четвертий день він схаменувся: убрався, як годиться, узброївся й виїхав до козаків на своєму вороному коні.

Полуян та Морозенко зустріли Нечая непривітно. Вони, як і Нечай, були запорожці, а запорожцям заборонено було знатися з жіноцтвом.

 — Чи не забув ти, козаче, — звернувся до Данила суворий Полуян, — про те, що на Січі роблять тим, хто скакає в гречку?

 — Добре памятаю! — весело відповів Нечай. — Киями бьють на смерть — от що! Бийте й ви мене, панове товариство, коли така ваша воля!

 — А що ж ти думаєш? — обізвався Морозенко, закручуючи свої довгі, чорні вуси. — Думаєш, що як ти Нечай, так за-для тебе ми будемо запорожські звичаї ламати? Ні, голубе, те дарма! Так одчухраємо киями, що більше вже й трави не топтатимеш!

Почувши, що гомонять запорожці, селяне й міщане з Красного заступили Нечая й загомоніли разом:

 — Не дамо бити Нечая! Він наш земляк і наш оборонець! Немає од нас йому догани за те, що погуляв з удовою — вони ще з малку любилися!

Після того Морозенко й Полуян розсердились і, підмовивши кількох товаришів, поїхали на південь, збірати собі окремий загін повстанців, а побратими Нечай та Богун, вийшовши разом з Красного, теж скоро розлучилися: Богун пішов піднімати повстання аж по-над Дністром, а Нечай пішов по-над Бугом.

III.

Два місяці після того Нечай та Богун нарізно билися з поляками. Вони узброювали селян, навчали