Почувши про таку напасть, жін киеплеснули руками, Микита ж, заступивши двері хати, почав доводити хорунжому, що це двір козака, по закону ж козаки вільні від перемешкання по їхніх хатах польського війська.
Хорунжий зразу роспалився — вилаяв Микиту хлопом та зрадником королеві і звелів пустити його в хату.
Не маючи сили змагатися з узброєним військом і сподіваючись, що польське військо порестоїть у Корсуні недовго, Микита вмовчав і відступився від дверей.
Хорунжий Квіцінський був ще молодий шляхтич, а проте вже розбещений роспустою та ласощами життя. Невисокий з себе, русявий, з ледве помітними вусами, він скидався б навіть на хлопця, коли б у погляді його очей не відбивалися всі десять смертних гріхів. Походженням з Великої Польщі, він мав Україну за завойовану Польщею землю, на всіх же українців, однаково, чи на посполитих, чи на козаків, дивився, як на хлопів польської шляхти.
— То ж бо!.. — сказав з погрозою шляхтич, проходячи повз Микиту в хату. — Гляди, щоб не нагодували тебе канчуками!
Галаган мовчки стиснув кулаки й пішов слідом.
Здибавши в хаті жінок, шляхтич зразу уп'явся очима в Прісю.
— Яка красуня!.. Слово гонору, я ніколи не бачив поміж хлопками такої вроди!
Кажучи це, він наблизився до Прісі й хотів узяти її за підборіддя, але Пріся відхилилася, а Микита хутко заступив її, вхопивши хоружого за руку.
— Не руште, пане! Се моя жінка!
— Ах ти нахабний хлопе! — скрикнув Квіцінський, одскочивши. Ти насмів піднята руку на шляхтича? За це тебе треба провчити канчуками. Гей, улани!
Микита зрозумів, що хоружий звелить його катувати, й рі-
