Сторінка:Адріян Кащенко. Під Корсунем (1919).djvu/20

Ця сторінка вичитана

тільник, застелила стіл і почали подавати з мисника посуд; проте обидві жінки уважно прислухалися до всякого слова чоловіків.

Василь Цимбалюк був зовсім ще молодий хлопець з незміцнілою душею, і через те, справді, як сказала мати, його дуже не трудно було нахилити і в той і в инший бік. Почувши тепер, що батько вже не на боці поляків, він теж був радий одступитися, бо хоч він досі й не був свідомий, а все ж таки йому чомусь боліло серце з того, що козацька старшина розмовляла по польському не тільки проміж себе, а навіть зверталася по польському до козаків.

— Що ж тепер мені робити? — сказав він, вагаючись. — Не можливо не йти в похід — скарають!

— Не йти неможливо, сказав батько: а не ловити Хміля цілком можливо. Нехай ляхи самі ловлять, коли він їм потрібний.

Через кілька хвилин увесь стіл був застановлений полумискам з усякою стравою, і всі сіли до столу. Після скількох чарок горілки розмова повернула в другий бік, і всі потроху стали веселіші.

Під час вечері, смерком, у дворі почав на когось кидатись собака цимбалюків Боско. На гавкання Боска вийшла Пріся й, побачивши, що то прийшов кобзарь, увела його в хату.

Кобзарь був нестарий і кремезної постаті, але не голена скільки тижнів борода робила його підстаркуватим. Нап'ята кобзареві на плечі драна свита розпиналася на обидва боки, виявляючи з одного боку торбу, а з другого бандуру.

Просунувшись у двері боком, кобзарь зняв шапку й уклонився.

— Панові господареві й пані господині й усім, у господі сущим, нехай Бог допомагає на все добре…

— Щасти, Боже, й тобі, старче! — озвався Цимбалюк і, вставши з-за столу, хотів допомогти гостеві розвантажитись.

— Не турбуйтесь, господарю, — спинив його кобзарь. — Я все зроблю сам, бо я не сліпий.