Гнатові стало весело й радісно на серці.
— Можна жити вкупі й не в Січі, а біля Січі, збудувавши собі хатину.
Катря хутко побігла з своїм оберемком хмизу й кинула його біля печері.
— Ну, спасибі! — зустрів Катрю й Гната Дранько. Сього досить: печеря нагріється добре. Приходьте над-вечір — дам вам гарячу паляничку.
Тим часом наспів обід. Калниболоцький вийняв з бесагів[1] образ святої Покрови й, приладнавши його під віттям захистного дуба, почав голосно читати святе письмо. Запорожці великим натовпом обступили образ і, постававши навколюшки, уважливо слухали, що читав отаман. Усі вони однаково сумували за рідним краєм, однаково непевні були в своєму прийдешному й однаково щиро молилися.
У Гайдамацькому байраці запорожці пробули три дні й за цей час усі втікачі з Гарду, обміркувавши своє становище, вирішили, що найліпше їм іти разом з військом на турецку сторону.
На четверту ніч осавул зробив під'їзд до Кривого Рогу й упевнився, що шлях був вільний і безпечний. Тієї ж ночі, в досвіта, запорожці понавантажували своїх коней і рушили з байраку до зімовника запорожця Лещука, що стояв біля броду через річку Інгулець.
Роспитавши в старого запорожця про те, куди пішли драгуни, Калниболоцький поспішився йти далі від сього небезпечного місця й, перевівши військо
- ↑ Лантушок, оброблений як саква.
