Гайдамацький Байрак[1], що до нього зараз мали йти запорожці, був за дві години ходу від Орлячого Гнізда. Увійти в нього можливо було тільки з річки Саксагані, бо далі од неї, обабіч байраку, стояли височенні, сторчові скелі. У самому байраці була така густа дубова пуща, що навіть у південь у байраці не видно було сонця. В скелях байраку було багато печерь і де-які з них були такі великі, що в кожній можна було сховатись десяткові козаків: а одна печеря так широко роззявилася, що в неї запорожці становили коней і вона так і звалася „стайнею“[2].
За часів коліївщини цей байрак давав гайдамакам дуже захистний притулок, бо в ньому не тільки було безпечно переховуватись, але й зручно було оборонятись од ворогів з невеликою силою; чотирі ж криниці з холодною й прозірною, як сльоза, водою давали можливість витримувати в байраці навіть облогу.
До цього то байраку, хоч він і не був козакам на шляху, повів тепер осавул Рогоза запорожське товариство, а щоб драгуни не знайшли козаків по слідах, вони пішли берегом річки, по каміннях; вершники ж побрели водою в гору річки й хоч усі посувалися повагом, а все таки, поки почало світати, військо вже втяглось у Гайдамацький Байрак.
Розбуркане серед ночі товариство тепер не хотіло спати й почало біля струмочків оббанювати свої помуляні під час довгого походу ноги холодною водою. Тут, у цьому байраці, всі козаки почували себе наче
