вийшли тихенько в берег поміж коні й почали відрізняти від косяка чималий табунець, а зробивши це, разом, по гаслові, завили у ввесь голос, підроблюючись під вовків.
Коні шатнулися в усі боки. Одлучений табунець побіг по-над річкою од Орлячого Гнізда, більшість же метнулася прямо на вартових і трохи не потолочила їх копитами, так що ті погубили й карти й, ледве зрятувавшись, побігли в степ переймати коней.
Брати спокійнісінько пішли за тими кіньми, що побігли до козацького табору, обізвалися до них голосом, заспокоїли їх і, скочивши на двох коней верхи, погнали косячок у півсотні коней до табору.
Прокинувшись від тупотіння коней і довідавшись про вчинок свого осавула, Калниболоцький дуже гнівався й вимагав од Петра, щоб той зараз же одігнав коней геть од козацького табору.
— Ти збожеволів? — гримав він на осавула. — Драгуни зараз шукатимуть коней і натраплять на наш табір. Чи не хочеш ти, щоб пролилася братня кров після того, як усе товариство в Січі стало на тому, щоб її не проливати?
— Ніякої небезпеки немає! — заспокоював його Рогоза. — Досить нам зразу підняти військо й перейти до Гайдамацького Байраку й не то що драгуни, а й сам дідько там нас не знайде! А півсотні коней під час походу стануть нам у великій пригоді.
Потроху речі осавула заспокоїли полковника й, згодившись на тому, що можливо й коней узяти й не виявити себе драгунам, він звелів піднімати козаків і рушати до Гайдамацького Байраку.