Текелія зайняли ще в перший день атакування Січі, але надія на те, що де-які коні з того косяку відбилися, манила його туди в лощину, де паслися коні, й Гнат сам не счувся, як уже йшов до тієї лощинки.
— Піймати коня, не диво, — міркував Гнат — але як на ньому їхати без недоуздка? —
Турбуючись про те, зійшов він у низ лощини, зрізав кілька тоненьких лозинок і сплів з них недоуздок. Тепер Гнат був уже певний, що коні будуть його, й ішов далі, не ховаючись, а озиваючись до коней голосом.
Коні підняли голови й знову почали спокійно пастися. Розумні тварі по вбранню пізнали одного з своїх хазяїнів-запорожців і не мали на мислі тікати.
Усіх коней було вісім. Гнат увійшов у середину косяка й, накинувши недоуздок на одного найспокійнішого коня, скочив на нього верхи й почав навертати весь косяк до зімовнику Загнибіди.
Полковник Калниболоцький дуже зрадів придбанню коней і, похваливши Гната, дозволив йому обрати собі найлюбішого. Молодий козак обрав вороного, баского коня, зануздав його своїм недоуздком і зараз же почав гарцювати, щоб дізнатись, чи не полохливий він, чи ходе иноход'ю, чи добре перестрибує рівчаки й таке инше.
Тим часом Загнибіда то його сусіди привели й подарували Калниболоцькому по десять коней, з усякого двору, так що в запорожців стало зразу тридцять вісім коней.
У полковника було чимало грошей з військової, січової скарбниці й він хотів заплатити за коней, але старі січовики замахали руками:
