ківського й прислав на військо в подарунок від султана сто волів, тисячу валахів та ще парусів на намети.
Справа будування коша пішла в козаків дуже жваво. Посеред коша нап'яли два великих намети: один кошовому, а другий під церкву.
У лісі застукотіли сокири й через кільки день у запорожців було вже всяке збіжжя й посуд, а в наметі кошового та в писаря були навіть столи, широкі лави й ослони.
Василь теж не гуляв: він наробив з півсотні гарних ложок, а одну окремо зробив дуже штучно, з хрестиком на держаку, та й подарував її названому батькові, Очеретові.
Через два тиждні до коша прибув з своєю ватагою Бахмет, тільки Калниболоцького з його полком досі не було, й Василь, нетерпляче сподіваючись братів, що-дня бігав на могилу виглядати їх.
Подивимося тепер, як ішли з Січі на Дунай старші брати Василя.
Після того, як кошовий попрощався з полковником Калниболоцьким і поплив з більшістью запорожського війська Дніпром, Гнат та Петро Рогозяні лишилися, разом з своїми товаришами, в гущавині плавні, одрізані від Січі річками Сисиною та Підпільною.
Полковникові Самійлові Калниболоцькому припала нелегка справа: перейти через усі запорожські землі, перерізані тепер стороннім військом, так, щоб ніхто не довідався про його похід. Проте він сього походу не страхався й, одвівши козаків од берегу на
