плому від сонця та мнякому, як пуховик, піску й незабаром заснув.
Вечірня зірниця погасла, темноблакитне небо вкрилося блискучими зірками, з-за плавні виринув місяць, і ніч оповила землю таємною темрявою й покоєм. Стомившись за два дні на байдаках, козаки один по одному полягали спати й ще за довго до перших півнів по-над річкою вже не чути було людського гоміну.
Не спав тільки запорожський кошовий Лях з старшиною. Не до сну було завзятому козакові, коли військо запорожське доручило йому, під тяжку годину, свою долю. Він звелів пригнати з степу паланочний косяк і вирядив у бік Січі сотню вершників на чати, по всіх же паланочних пекарнях загадав пекти на військо хліб.
У паланці новий отаман знайшов усього чимало: і грошей, і харчів, і зброї, а проте він усе ходив невеселий: його турбувало те, що на військо не вистачало годящих для моря байдаків.
Вже проспівали перші й другі півні, а Лях усе ходив замислений по-над берегом, заздро поглядаючи на турецькі кораблі, бо на тих кораблях так зручно й безпечно можна б перевезти військо, колиб ті кораблі були запорожські.
На другий день Василь прокинувся під той час, коли сонце саме випливало з-за кучерявих верб плавні. Очерет давно вже не спав, а запорожці клопоталися побіля байдаків, разом поглядаючи в бік Дніпра, де з-під хвиль виникали плоти з рештою запорожського війська.
Скоро назустріч товариству до берегу прийшов
