Орда йшла, не поспішаючись, щоб не стомлювати коней, а на ніч ставала рано до захід сонця. Щовечора ханові й мурзам напинали намети; хан порядкував військові справи й радився з мурзами, ночував же він у наметі жінки, на ліжку, що складалося з килимів та подушок.
Марина почувала себе щасливою. З ранку до вечора вона бачила Божий світ: а з початку походу безкраї розлогі степи Дикого Поля, а далі веселі гори України, з прозорими річками та з зелними байраками. Орда йшла недалеко Бугу чорним шляхом, і хоч не по той бік річки, де жила Марина, але все таки країною, цілком рідною.
Обабіч шляху рясно стояли села, з любими біленьким хатками, що їх Марина так довго не бачила, з кучерявими вишневими садками та з довгокрилими вітряками. Все це було таке любе та миле серцю Марини, що вона мліла з солодкої втіхи. Траплялося ридвану проїздити самі села вулицями, де на тини спиналися здивовані діти, а матері, вхопивши їх на руки, несли геть і ховали по льохах, страхаючись татарів, хоч ті на цей раз не чинили їм і найменшої шкоди. Марина чула тут рідну мову і, здавалося, сама жила рідним життям.
Кожний день орда посувалася далі на північ і нарешті літом сполучилася біля Зборова з козацьким військом, а звідтіля спільники разом рушили на польське військо, що стояло під Берестечком.
Вороги зійшлися біля річок Стир та Пляшівка, але і Хмельницький, і хан побачили там те, чого не сподівалися: у поляків було зібране величезне вій-
