Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/44

Цю сторінку схвалено

Через який час польське військо увійшло у байраки і потрапило на засіки й рівчаки. Полки Потоцького замішалися, почали давити один одного і скоро пішли у розпорошку, хто швидче. Саме тут на них ударили одразу: Перебийніс спереду, Туган-Бей збоку, а Хмельницький, як Божа кара, давив ззаду. Почавсь пекельний бенкет смерти… Куди поляки не кидались, ніде не було їм порятунку… Багато, багато польських жінок стали у цей день вдовами і багато дітей польських посиротіло… Сам Потоцький, порубаний козацькими шаблями, упав, заливаючись кров'ю, і розлучився з своїм молодим життям. Решта недобитих поляків просили про милосердя, і гетьман почав спиняти роздратоване військо, щоб припинити різанину.

Не більше, як тисяча поляків, досталося у бранці, все ж останнє польське військо більше, як десять тисяч добрих вояків, за три дні Жовтоводського бойовища лягло трупом від козацької зброї. Поміж бранцями були й українці, що служили у польському війську, між іншим і Виговський, що згодом став Хмельницькому за вірного порадника й військового писаря.


VI.

Звістка про Жовтоводське бойовище й славну перемогу козаків над поляками прудкою ластівкою полетіла по Вкраїні, а слідом за звісткою вставали й хвилі народнього українського повстання. Не було з того й місяця, а Вкраїна, розхвильована,