Поможи йому Господи! Мій Іван тої думки, що коли б ляхи не задавили Україну та не знищили козацтва, то ми давно б звоювали татарів і ввесь їхній поганий Крим у нівець сплюндрували. Тоді б не було кому ані гнобити нас на нашій землі, ані руйнувати Україну та забирати людей наших у неволю. А що ж, Астарочко, як до того ставиться хан? Не чула?
— Навряд чи те станеться, бо, кажуть, хан лютий на козаків і на цього самого Хмельницького за те, що вони завжди його царство воювали. От козаки вже тиждень у Бахчисараї живуть, а хан досі не пустив їх перед свої очі.
Марина замислилась. Поміж брівоньками дівчини склалася смужка, щічки заграли румянцем, а сама вона важко дихала й дивилася кудись на бік, неначе бачила там одповідь на якусь думку. Згодом Марина встала з софи і почала розмову вже голосом людини, що на чомусь уже стала.
— А як ти гадаєш, Астаро: хан допоміг би козакам, коли б я його про те благала?
— Ти, дитино? — здивувалася циганка. Проте згодом, обміркувавши питання Марини, вона додала:
— А може й справді хан вчинив би по твоєму бажанню, коли б ти стала до нього ласкавішою. З усього виходить, що він тебе покохав не хижацьким коханням, щоб аби дівоцтво взяти, а певним, щирим коханням. Інший з свого гарему дівчині за непокірливість давно б звелів голову зняти, тебе ж він жаліє й наказує тільки злегка бити різками.
— Так я його благатиму! — сказала рішуче Марина і почала чепурити своє волосся та вбиратися
