буватимуть за границею, треба дожидати донесень і пояснень, а особи полишені в краю, знаючи місцевий дух і засоби, повинні рішати про прискоренє чи опізненє повстаня.
Що торкаєть ся заграничної помочи, то не лише повстанцї не повинні дожидати її, але нїкому, хто обіцює таку поміч, не вірте. Весь рахунок треба опирати на власних силах або на близькій, сусїдській помочи, при-м. Мадяр (Węgrów) для Галичини, Лїфляндії для Литви і т. и.
Самі повстанцї, знаючи лїпше положенє власне і довколичне, не будуть дурити себе й иньших. Поміч із за границї людьми або оружєм така тепер непевна, получена з таким трудностями, що з реєстрів засобів повстаня треба її вимазати, а хочаб і змінили ся обставини, лише стілько числити на неї, скілько на якийсь несподїваний випадок або на чудо.
III. Більша часть польської еміґрації не займає ся тепер обдумуванєм способів вибореня незалежности, чи простїйше кажучи, войованя з Росією, Австрією та Прусією, але радше обмірковуванєм суспільних теорій, орґанїзованєм будущої Польщі і т. и. В свойому нутрі еміґрація сварить ся за арістократію й демократію. Не входячи в полїтичну вартість тої сварнї,
