виховання, про його епохальну літературну діяльність, могло-б статися за тему для окремої великої статті[1], але одзначу, що до його видатних прикмет належить і вміння писати надзвичайно легко й цікаво; „аль-Гиля'ль“ — улюблене читання освіченого араба. — Солідний науковий часопис „аль-Моԛтатаф“ („Вибірка найкращого“), що його араби, котрі виховалися на Московщині, порівнюють з теперішнім російським „Вѣстникомъ Европы“ (si licet magnis componere parva), — так само орган англофільський; його заснували були попереду в Бейруті (1877) солідні люди, доктори філософії — Фа̂рис Нимр та Я'куб Сарруф, в спілці одначе з енергійним та спритним шарлатаном Ша̂һіном Мака̂ріусом. Цей „аль-Моктатаф“ — гордощі для всіх арабів, навіть мусулман; у них він теж користується величезним науковим авторитетом; з Бейрута його перенесено до Єгипту. Його видавці видають (починаючи з 1889 р.) ще й політичного англофільського часописа: „аль-„Моԛа́ттам“ („Мокаттам“ так зветься гора, чи сугорб, що височиться над Каіром), — той часопис вічно полемізує і з франкофільським „аль-Аһра̂мом“ і з старо-мусулманськими органами. Англійський уряд пильно підтримує „аль-Мока́ттам“, і той робить для англійців величезні послуги. Завважмо до речи, що він сіє ворожнечу проти царської Росії, при кожній нагоді титулує її деспотичною країною.
Мечет аль-Азгар з її староіслямськими літераторами чинить величезну противагу й франкофільському й англофільському напрямкам, надто-ж запеклу боротьбу провадить вона проти англоманів, себ-то переважно проти „аль-Мока́ттам'у“. Головний орган мечету Азгар і взагалі щирих арабо-мусулман (а може й усіх мусулман) цілого світу — це славнозвісний часопис „аль-Мое́йяд“ („Богоспоможений“ або „Той, що має допомогу од Бога“). Видається в Каірі починаючи з грудня 1889 р. Передплатників у нього 6000. Така цифра могла-б нам здатися за невеличку; тільки-ж вона більша ніж в усіх инших часописів, і вона реально свідчить, що „аль-Мое́йяд“ — аж надто розповсюджена газета. Річ у тім, що инші арабські часописи поширюються через роздрібний продаж, не через передплату; постійних передплатників у них не гурт. Коли-ж „аль-Мое́йяд“ окрім місцевого роздрібного продажу має ще 6000 постійних передплатників, то це високий доказ його популярности. Передплатників у нього так багато через те, що розходиться він не в самому тільки Єгипті, ба й в усіх краях мусулманського світу, од Марока аж до Індії. Треба завважити, що ці закордонні передплатники „аль-Мое́йяда“ старанно постачають газеті свої дописи; отож „аль-Мое́йяд“ має що-найшвидші й що-найдокладніші (нехай і тенденційні) звістки геть-звідусіль, наприклад, з таких неприступних місцевостів, як глибина Африки або центральної Арабії. Теперішній видавець — щирий каірець, 'Алій ибн-Юсоф,
- ↑ Коротеньку його характеристику див. у Едв. фан-Дайка: „Иԛтифа̂ԑ аль-ԛануԑ“, ст. 89 і 433 та у М. Гартмана: The arabic press, ст. 35-36 і 72. Дещо у Брокельмана: Geschichte der arab. Litteratur, т. II (Берл. 1902), ст. 483.
