література під пером сирійських письменників; згадаймо літературне обличчя Лукіяна Самосатського, автора комічних „Розмов богів“. Лукіян, як завважує Гартман, навіч показує нам собою тип сьогочасного сирійця-журналіста, і недурно-ж (в арабському перекладі) тішиться він успіхом у теперішніх арабів Сирії. Та щоб не довго говорити, попросту скажемо: мало не кожен письменний сирієць намагається писати в часописах. Тільки-ж у себе на батьківщині, у Сирії та Палестині, араб-сирієць перебуває в як-найгірших видавничих умовах: обскурантнішої й дошкульнішої цензури, ніж цензура Турецької імперії, надумати собі не можна, і найсуворіші часи російської цензури, навіть Руніча і Магніцького, вийдуть радикально-ліберальні, коли їх порівняти з тим, що виробляє теперішня цензура османська. Обмежити свою діяльність участю в підлесливих, слухняних та обчекрижуваних часописах Сирії (а їх теж багато) талановитші літератори-сирійці не могли й не можуть, а через те, поруч тієї маси сирійських арабів, які пнулися й пнуться до Єгипту через причини економічні за-для матеріяльного добробуту, попростували туди й не перестають простувати чимало й арабів-літераторів, маючи спеціяльну мету — вільно видавати в Єгипті часописи або співробітникувати в них.
Насунувши густою лавою до Єгипту, сирійські араби захопили всеньку єгипетську пресу до своїх рук (перший їх видатний орган — „аль-Аһра̂м“, з 1876 р.). Вони й багатьох єгиптян заметили своєю пристрастю до журналістики, і тепер Єгипет живе кипущим газетним життям. Число всіх часописів та журналів, що виходять в Єгипті, становить (за відомостями „аль-Ма́шрика“ 1903 р.) 120; арабською мовою виходить 87, решта видаються по-французьки, по-англійськи, то-що. Англійські та французькі часописи й журнали — переважно відтінку політичного; арабські — теж мало не всі політичні або торговельно-політичні; з инших, неполітичних арабських органів, число релігійних — 10, правничих — 7, медичних — 5, господарчих — 2, гумористичних — 2, феміністичних та франкмасонських — по 1; серед арабських газет Єгипту 17 видаються не мертвою класичною мовою, а народньою або півнародньою. Цікаво було-б підрахувати цифру періодичних арабських видань не тільки Єгипту, а й усіх инших країн, що їх людність говорить або пише по-арабському, од Марока аж до Індії. На жаль, я не маю для цього достатніх статистичних даних. Завважу хіба, що, хоч арабська людність властивого Єгипту становить менше ніж десять мілійонів чоловіка, а в инших країнах Африки та Азії говорять цією мовою близько 35 мілійонів чоловіка, і хоч священною арабською мовою часом видають часописи навіть у країнах неарабських, усе-ж у самому Єгипті більше виходить арабських часописів та журналів, ніж по всіх инших країнах разом.
Що до свого напрямку, то єгипетську пресу поділено у вищезгаданій статті „аль-Аджйа̂ль“ на три гурти, наслідуючи класифікацію преси европейської: 1) „моꙁа̂физ“ = „охоронний“, 2) „ԑаҫрі“ = „відповідний до віку“ й 3) „моԑтадиль“ = „поміркований“. Инакше кажучи, у перекладі на термінологію европейську, „аль-Аджйа̂ль“ поділяє єгипетські
