в бібліотеці такого мусулманина знайдеться скількись цих негарних жовтих книжок, з розпливчастим друком, але поцінних кожному: знайдеться якась збірка хадісів єгипетського видання, з поясніннями до неї, підручник котрогось правника, коментар до нього, додатковий коментар на коментар, толкування на додатковий коментар і т. д., і т. д. Азгарці (шейхи та їхні учні) дуже часто перевидають у себе в Каірі европейські видання, що їх критично зробили які-небудь орієнталісти в Ляйдені, Ляйпцігу й т. и., і пускають їх у світ за ціну, у двацятеро, у трицятеро разів меншу, ніж коштують видання европейські. А що азгарські шейхи роблять у перевиданнях часом свої дуже цінні поправки, ґрунтуючися на кращих рукописах або на своїх (компетентних) здогадах, то не дивниця, що й багато европейських учених навіть воліють користуватися єгипетськими передруками краще, як первісними европейськими виданнями, які й через високу свою ціну не для всіх приступні. От, останніми часами доводиться, наприклад, зустрічати покликування на єгипетське видання Боха̂рієвого „Ҫахи'ха“ частіш, ніж на ляйденське; другий приклад — біографічний словник ибн-Халликяна XIII в.: европейські учені більше люблять видання єгипетське, ніж Вюстенфельдове европейське. Узагалі-ж кажучи, европейська наука може для азгарців мати не аби-яку вдячність, бо, от хоч би, такі праці, величезні обсягом і важливі історично-науковим своїм значінням, як найдавніша всезбірка толкувань на Коран Табарія (пом. 923), або стародавні багатотомові, велетенські арабські словники (тлумачні) і т. и., — ці писання ще довший час були-б залишалися невидрукувані, коли-б за їх друк не подбали працьовиті вчені Азгару.
Шкода тільки, що часом, хоч і зрідка, все-ж неможна буває покладатися на ті єгипетські видання цілком. От передмова до „Водопійного моря“ (Аль-баꙁр аль-мавруд) відомого єгипетського суфія XVI в. Ша'ра̂нія (пом. 1565) містить у рукопису місця, надзвичайно характерні для історії розвитку суфійства, де виводиться на денне світло жадібне та користолюбне мусулманське духівництво („улеми“). Ті місця опублікував був у витягах, за рукописом, Альфред фон-кремер у Journal Asiatique 1868; та їх зовсім немає в єгипетському виданні „Водопійного моря“; живовидячки, а́згарські улеми дозволяють собі й каструвати незручні для них сторінки.
За те, звичайно, ми можемо без вагань покладатися на їхні друковані видання давніх праць філологічних, що їх каструвати немає потреби, а для їх редагування шейхи мають усі потрібні ерудитні відомості та вміння. Найбільшу користь вони чинять нам, коли добре зредагують рукописи давні і видають їх друком, бо новітні філологічні писання азгарців XIX-XX вв. — ті вже геть менше заслуговують нашої подяки. Правда, самі азгарці вважають себе за найкращих у світі охоронців і представників класичної арабської мови, — та й хто може заперечувати їхні заслуги на цім полі? — тільки-ж вони в цій точці занадто вже самовпевнені, З них — дуже старанні й путящі „начетчики“, але принципів
