Виїзджають турки по науку й за границю, в европейські університети, де звичайно робляться т. зв. „молодотурками[1]. Та тільки дуже мала їх частина має правдиву спромогу використати европейську університетську науку, як слід, і зробитися справді-освіченими людьми; в инших нема до того ані попереднього підготування, ані — часто-густо — пильности: добре ще, коли заманить їх хоч загальний прогресивний напрям европейських університетів та й опісля не перестає корисно позначатися на їх діяльності.
Духовому рівневі турецької суспільности відповідає й література.
Передреформне (тоб-то до 19-го в.) турецьке письменство складалося переважно або із схоластичних святопобожних писань всеіслямського типу, або із буквальних, невільничих, страшенно неоригінальних наслідувань старих перських і арабських поетів, романістів і т. и[2]. І під теперішні часи не перевелося складання творів у давнім роді, особливо в письменстві духовнім. Супроти всього европейського („ґяурського“, як каже ця закостеніла література) вона ставиться здержано, або вороже. Та от навіть у такій, здавалося-б, неприступній для фанатизма книжці, як про версифікацію, можна знайти, наприклад, оповідання про те, що сам Мохаммед своєю повагою мав освятити віршування, бо віршами можна влучно стріляти в ґяурів: „Лаяти ґяурів — це не тільки не значить іти поганою стежкою, ба навпаки це значить іти простою дорогою до спасення; хто в них стріляє язиком, той веде святу війну і найкраще служить Богові“[3]. — Поруч цієї схоластичної літератури існує в турків уже й новітня XIX в. Вона силується наслідувати европейську та й пропагувати европеїзм.
Найуспішніше од усього розвилися часописи, газети тії[4]; але путящого змісту в більшості турецьких часописей нема чого шукати. Для
- ↑ Останніми часами термін „молодотурки“ циркулює в европейських устах не надто виразно. Так повинна б називатися партія, що намагається перебудувати Туреччину в европейському дусі. В новіших часах вона ладна (принципово) поширювати майбутні реформи і політичні права навіть на не-мусулман, дарма що передше, відколи молодотурецька партія виникла (в 1860-х роках), вона завсіди держалася девізи, що „Туреччина — задля турків“ (Російською мовою про історію молодо-турків див. найкраще у професора В. Д. Смірнова в VII розділі його „Офиціальной Турціи“, в „Вѣстнику Европы“ 1878 февр., а дуже рельефний образ молодотурецького письменства й преси — в його „Очерку исторіи турецкой литературы“ в серії Корша та Кірпічнікова, СПБ). [Пізніш дав дуже непоганого нариса В. О. Гордлевський в „Очеркахъ по новой османской литературѣ“ М. 1912]. Молодотурецька партія, ясно, стоїть в опозиції до турецького правительства. Та є в Туреччині ще друга опозиція — консервативна, невдоволена на султанів навіть за найдрібніші новості. Газети иноді і тую опозицію зачинають називати „Молодою Туреччиною“.
- ↑ За 600 літ свого існування турецька література не видала жадного світового талану.
- ↑ Диви той версифікаційний підручник: „Арузи Тюркі“ Алія Джемаледдіна. Цартород 1290 (1873), ст. 6.
- ↑ Журналів-місячників турки не мають: не відчувають справжньої потреби. Иноді
