і в цьому напрямкові єгипетське міністерство народньої освіти вжило певних заходів 10 жовтня 1893 року. Ось текст двох §§ статуту — 18-го та 30-го:
§ 18. Курс науки для студентів, які готуються до посад учителів, — чотирирічний; а для тих, котрі готуються до посад кадиїв та муфтіїв, — п'ятирічний.
§ 30. Кожному студентові, що скінчив чотирирічний курс, міністерство видає посвідку про закінчення курсу, яка дає йому право вести виклади, — а тим студентам, котрі прослухали курс п'ятирічний, — видається инша посвідка про те, що вони підготовані до посад кадиїв та муфтіїв. Такі свідоцтва видають студентам, коли вони складуть іспити з усіх дисциплін курсу.
Правда, коли цього параграф захтіли перевести практично в життя, то із студентів, котрі закінчили свій курс в. 1893 і здобули посвідку на право викладати, ніхто не захтів залишитися на 5-й додатковий („кадиє-муфтіївський“) рік, окрім двох. Але й ті обидва не мали щастя: хоч і здобули вони дипломи з правом на посади кадіїв та муфтіїв, сам-таки уряд не погодивсь узяти їх на тую службу, инакше як за умовою, що вони складуть іспита ще й разом з тими студентами Азгара, які бажають дістати ті самі посади. Уряд висунув тоді міркування, що для тієї силенної сили студентів, котрі вступають до Азгару, нема-ж инакших перспектив, як дістати саме оці посади. Далі: загальна цифра посад кадиїв та муфтіїв у Єгипті — всього 147, тимчасом як число посад для викладачів мови арабської та инших дисциплін, виучуваних у школах державних та офіційно-визнаних приватних, сягає аж 1700 (так — за даними 1893 р.). І коли-б ще й більше поширити поле діяльности для осіб, які виходять з тієї вищої світської школи (да̂р-ель-'олю'м'а), то не буде куди подіти ті тисячі азгарців, що придатні тільки для своєї тісної спеціяльности і стали непридатні для учительських посад у світських школах, відколи відкрито згадану світську вищу школу „да̂р ель-'олюму“. Ця обставина й сталася причиною того, що із студентів, котрі склали р. 1894 іспити на звання шкільного навчителя, вже ніхто не побажав піти ще й на 5-й додатковий („кадиє-муфтіївський“) курс. Тая школа тепер уже не має цього курса, і кар'єра учнів обмежується на посадах навчителів, яка й була первісна мета для того „да̂р ель-'олюму“. А щоб ім'я отієї школи відповідало як-слід тому, чого од неї вимагають, школу перейменовано на „Арабський Навчительський Інститут“ (Кисм аль-мо'аллимін аль-'арабі). Число студентів р. 1899 було 50, 1900 — 60. Викладають в Інституті такі дисципліни: толкування Корану, мусулманське правознавство, науки словесні, всесвітню історію, географію, аритметику, геометрію, хімію, фізику та різні галузі каліграфії (солос, насхі, рок'а). Ця школа виправдала надії свого фундатора та й справді показала себе путящою багатьма сторонами. Студенти, що з неї виходять, мають різнобірні й чималі знання та й чудово викладають не тільки в урядових школах, а й в инших. Багато з них раз-у-раз залишаються при самім Інституті, як діяльні викладачі.
Повертаючися наприкінці до школи Азгар, ми побажаємо їй, щоб вона не обмежувалася, як давніш, вивченням наук богословських та якимись-там початками гуманітарних знаннів, але щоб вона, як ті універси-
