не аби-який знавець юриспруденції, що на ню він написав дві книзі: „Виклад“ та „Метод“; сам-же ж він написав до них свої поясніння (шарх); був шейх Нурій (пом. 676=1277 р.), автор книги, що теж зветься. „Метод“, — до неї склав поясніння Захарія Анса̂рій; — шейх Мустафа 'Арусій, Ибрагім Сакка̂ та шейх Рамлій (пом. 1003=1596), славнозвісний учений, кладязь усяких відомостів, що через них він здобув прозвання „Шафиій Молодший“. Що-до школи Абу-Ханіфи, то її літературу здебільшого склали перси. З-поміж азгарійських ханіфітів особливо відомі шейх Бенна̂, шейх 'Абдеррахман-Котб (себ-то полюс, бігун) та шейх 'Абба̂сій, єгипетський муфтій. — Ми проминемо школу Ахмеда ибн-Ха́нбаля, бо шейхів цієї школи не гурт, а число студентів, що йдуть за цим толком, сягає тільки 50 чоловіка[1].
Друга наука, що добре розвилася в Азгарі, — це арабська філологія з її галузями. Тепер усі мусулманські вчені одностайно запевняють, що, коли-б не було цієї Азгарської медреси, арабська мова не залишилася-б мовою права в мусулманських державах. Річ у тім, що після епохи аббасидських (багдадських), халіфів влада над Індією, Персією, Ираком, Сирією та Єгипетом попереходила до династій, для яких арабська мова не була їхня мова повсякденна, і кожна династія адмініструвала над своїми підданцями користуючися своєю власною мовою. Тільки-ж класична арабська мова не загинула, а культивувалася по деяких школах, і найславетніша з них — є азгарійська; вона раз-у-раз була для цієї мови неначе високий маяк, де її світло ярко сияло. Її имами славилися багатою вченістю, зразковим стилем та мовою, і їм належать дуже путящі писання про мову, що свідчать про їхню широку ерудицію. З-поміж таких шейхів-філологів визначаються — славнозвісний шейх Хасан Кафра̂вій, автор пояснінь до граматичного тексту „Аджоррумійе“ ибн-Аджоррума (пом. 1324); далі, шейх Хамдій, автор толкування на Кафра̂вієві поясніння; славетний шейх Ха̂лид, автор толкування, відомого під заголовком „Допомічні завваження на коментар ибн-Гиша̂ма“; далі, шейх Абу-Наджа̂, коментатор поясніннів шейха Ха̂лида; відомий шейх Соджа̂ій, автор коментарів на поясніння до ибн-Гиша̂мового „Ка́тара“ та коментаря на ибн-Акилеві поясніння до ибн-Маликової „Альфійї“ („Тисячостишної граматичної поеми“); далі, шейх Ходрій — один з важливих філологів Азгара, автор коментарів на ибн-'Акилеві поясніння, отак як Соджа̂ій; шейх Ашмуній, пояснювач тексту „Альфійї“; а до його пояснінь є коментар шейха Сабба̂на[2]. Нарешті, шейх Шамседдін Анбабій, що
- ↑ Шейхів-викладачів в Азгарі було скількись років тому близько 320 чоловіка; половина їх належала до школи шафиїтської, решта-ж — маликіти та ханіфіти, і лиш 4. або 5 ханбалітів. Число слухачів перевищувало 10.000 чоловіка, половина з них шафиїти; маликітів — близько 4000; решта — ханіфіти, та невеличка цифра є ханбалітів. Тепер число ханіфітів, порівнюючи з шафиїтами, побільшало, як буде видко далі.
- ↑ Ось дати смерти деяких з цих граматиків: ибн-Ма̂лик помер р. 672 (1273), ибн-Гиша̂м 761 (1360), ибн-'Аки'ль 769 (1368), Ашмуній 900 (1495), шейх Ха̂лид Азгарійський 905 (1500), Соджа̂ій 1197 (1783), Кафра̂вій 1202 (1788), Сабба̂н 1206 (1791) і Ходрій 1288 (1871).
