розговін після посту рамадану халіф Азіз щедро виявляв їм свою ласку та возив їх мулами“.
I от таким-о способом повстав славнозвісний мечет Азгар із його школою аль-Азгарійє. Коли (в кінці Х в.) запанував фатимідський халіф Ха̂ким-би-амрилляг, він знову перебудував Азгарського мечета та й одписав йому вакуфні землі й маєтки, що з них прибуток досягав аж 1067 червінців. Про це широко оповідає відомий учений Макрізій у вищезгаданому творі (т. II, 274) і подає там докладні відомості; та тут переказувати їх для нас немає потреби[1].
Новозасновану школу аж переповнювали студенти, що приїздили з різних країв мусулманського світу вивчати в Азгарі богословське правознавство (фикһ); а у шкільній книгозбірні була сила-силенна путящих книжок. Котрі халіфи-фатиміди панували в Єгипті після засновника тієї мечетної школи Азіза-билляга, всі вони, як і він, прихильні були до науки та й шанували учених. Ми знаємо одначе лиш дуже небагацько про лекції, як їх викладали улеми в мечеті Азгарі за фатимідської династії; не думаємо, проте, щоб вони переходили понад межі науки арабської філології та мусулманського правознавства.
Отак було, аж доки замість фатимідів запанувала династія Ейюбідів. І коли в середині 6-го віку гиджри (XII в. по Хр.) султанської влади діпнувсь Салахеддін (Саладін) Юсоф син Ейюбів, він припинив у мечеті Азгарі читання хотби (ектенії за володаря) і переніс читання її з Азгара до мечету Хакимового, бо той мечет був просторіший. Кажуть, що азгарського мечета занедбав Салахеддін через свою ненависть до недавно поваленої династії Фатимидів.
Докладний вчений XV в., відомий Макрізій, у тому-таки своєму писанні (т. II, ст. 275) та шейх Джеляледдін Соютий XV—XVI в. у своїй „Дуже гарній бесіді про історію Єгипту та Каїра“ (т. II, 140) переказують таке: На головному місці Азгара, у молитовному закапелкові (михрабі), був срібний пояс, такий самий, який був у михрабі у давньому мечеті 'Амра ибн-аль-'Асия в Каірі; та цей Салахеддін 11-го рабіоль-авваля р. 569 (1173) зняв його, бо того року припинилася династія халіфів фатимідських; важив той пояс 5000 срібних диргемів. Вищезгадані історики кажуть далі: П'ятнична молитва не одбувалася по-давньому в Азгарі протягом 100 років (геть аж до того часу, як запанував [мамлюк] За̂гир Бейбарс, 1260—1277 рр. після Хр.). Занедбано було за Салахеддіна й азгарійську школу-медресе, як це видко й з Макрізієвих слів, дарма що й не цілком. виразних. Учений орієнталіст фан-Беркгем, компетентний знавець старовинної історії арабського Єгипту, каже: „Салахеддін звелів припинити навчання в мечеті Азгарі, і тоді геть порозходилися всі
студенти й професори, бо сам султан був толку шафиїтського, а вони — ні; окрім того, він добачав в них небажане для нього прихилля до династії Фатимідів“.
- ↑ Оце речення, мабуть, вимірено проти „Моктатафа“, що допустивсь тут історичної помилки. А. Кр.
