Французький Комісаріят придбав його та зреставрував. Реставруючи виявлено, що під шаром пізнішого тинку були як-найрідкіші різьбляні мотиви; надто добре збереглася стеля парадної залі на два світла, яка являла собою диво східньої художньої орнаментики;
В жовтні року 1922 у палаці Азем відкрито згаданий інститут, за директора якого призначено п. Есташа, відомішого під ім’ям п. де-Льорей, що в минулому своєму мав якесь не дуже певне дипломатичне амплуа. Археологом він зробивсь очевидяки випадково, а що-до наукових праць його, то вони нам не відомі, хоч, може бути, й існують.
Тимчасом не можна заперечувати, що директор цієї установи має дуже розвинений артистичний смак, за допомогою якого він, оскільки змога була, зреставрував будинок та зібрав у ньому невеличкий музей із зразками стародавнього арабського начиння, одежі, килимів та старовинних монет, що належали йому особисто. Було утворено також порівнюючи невелику, але раціонально підібрану книгозбірню для орієнталістів.
З археологічних пам’яток, приміщених в Інституті Азем, притягає увагу перш за все хиттітський лев, вирізьблений з базальту; походить він з околиць Шейх-Сааду, в Хаврані, де за традицією знаходиться Іовова батьківщина. Цікаві також деякі керамічні речі, знайдені підчас розкопів біля Східньої брами та Самара-ель-Фоетат.
Окрім того є вівтарний камінь із зображенням божества Манаф, оборонця Мохам медовому роду, та серія написів і скульптурних зображень пальмірської, візантійської й арабської епох, що взагалі нічим особливим не визначаються.
При Інституті було утворено щось подібне до ремісничої школи умілостей. Вона мала дати змогу місцевим ремісникам здобути поняття про способи стародавнього декоративного мистецтва; з стилістичного погляду тепер занепалого, та відновити традицію артистичної роботи, чим раніше був уславивсь Дамаск.
Вироби цієї школи, що являли собою стилеві меблі та такі самі тканини, виставлялося на огляд публіці та продавалося за добру ціну. Незалежно від цього Інститутові, або що те саме — директорові його, було доручено „реставрувати та класифікувати історичні монументи мусулманської доби по цілій Сирії".
З самого початку, коли засновано було Інститут, йому було забезпечено широку рекламу в багатьох органах французької преси. Здається, не було газети, яка не співала-б дитирамбів йому, не було такого вельможного мандрівника й надто письменника, почавши з Анрі Бордо та П’єром Бенуа скінчивши, якого не водили-б на поклін до директора Інституту та його хиттітського лева. По цьому негайно з’являлися у відповідних Органах статті, які свідчили, що гіперболічна риторика властива не самим тільки східнім авторам.
У проспектах, які видавав Інститут та які роздавалися одвідувачам його, говорилося арабською, французькою й англійською мовою, що „Французький Інститут у Дамаску є огнище вищих наукових дослідів, покли-
