й говорити; напр., не вважаючи на сувору заборону робити самовільні розкопи, ми бачили на руїнах міста Ресафа (ст. Сергіополіс, V в. по Хр.) правильно організоване артільне підприємство скарбошукайлів. Вони покопали вдовж та поперек величезний простір, шукаючи „антиків“, що лишилися по Тамерлані, який, відомо, перевів дуже пильне та організоване „відбирання лишків“ у цьому саме місці. Тимчасом поголоска про декілька знайдених таким способом золотих та срібних речей, полумисків, то-що, що належать, судячи з опису, до епохи Сасанідів, утворила в північній Сирії цілі натовпи шукачів золота. Вони оперують у пустелі та нищать підчас своїх розкопів усе, що їм не здається цінним, але що для науки становить безсумнівний інтерес.
Брак кредитів перешкоджає правильній організації розкопів у Сирії, цій скарбниці всякого роду пам'яток старовини. Але це питання вже не стосується до сюжету.
Повернімось до Арабської Академії. Нам лишилось тільки торкнутися декількох питань, поєднаних з її існуванням. Як наукова установа цього роду, Академія має поміж своми членами представників мало не всіх арабських країн. Академія претендує на універсальність своїх лінгвістичних ухвал та обов'язковість їх для всіх країн, що говорять арабською мовою. Вона вважає, що, як географічне становище Дамаску посеред арабських країн, так і славетна історія його говорять на користь цих претенсій.
Тимчасом ця теорія не знаходить собі однодушного визнання навіть у самій Сирії, бо, напр., Ліван, що теж говорить арабською мовою, мало піддається лінгвістичному впливові Академії, дарма що серед членів її є декілька ліванців. Тут на сцену виступають політичні мотиви.
Скоро повстали на території колишньої Отоманської Імперії декілька арабських держав, незалежних, і напівнезалежних, то багато з них поспішилися заводити власні „академії“[1]. Претендують вони на те саме, що й дамаська академія, й змагаються одна з одною не так на терені науковому, як на політичному.
Тимчасом на погляди дамаських академиків приставав такий авторитет, як небіжчик о. Шейхо, що й сам був членом академії, а жив на Лівані. О. Шейхо вважає, що „Дамаск не тільки столиця Сирії, ба й серце арабського світу, як своїм переважним становищем серед народів, що говорять по-арабськи, так і своєю віддаленістю від діялектологічного впливу турецької мови та відсутністю перського впливу, які позначаються на говірках північної Сирії й Траку та на незграбній мові арабів з півострова.
Тимчасом, спитавшись жителів цих самих, країн про їх мову, побачимо, що вони додержуються зовсім инакшого погляду. А до того всі ці країни добиваються цілковитої незалежности, перебуваючи підо впливом своєрідного місцевого, „імперіялізму“, і кожна з них претендує на першість.
- ↑ По-арабськи „академія“ віддається дуже некричущим терміном: „аль-мажма аль-ильмі“ (досл. „науковий збір“). А. Кр.
